Динамо Київ 684 01 жовтня, 14:32

Один з представників ультрас київського «Динамо» в інтерв’ю 1927.kiev.ua розповів про перший великий банер руху, співпрацю з фан-клубом, а також згадав події Євро-2016.

Рівно 10 років тому, 1 жовтня 2006 року, фанати «Динамо» Київ вперше вивісили свій головний банер у себе на секторі. У той час «хохли» співпрацювали з фан-клубом, але ця співпраця не була тривалою. Проте, вона явно пішла на користь руху – кількість людей збільшилась, покращилась якість сектору, рівень перформансів тощо.

Про новий етап у житті руху

Новим етапом руху став 2006 рік. Він пов’язаний з тим, що певні люди почали працювати в офіційному фан-клубі «Динамо» Київ. До цього, звісно, контакти були, але на такий рівень, як у тому році, вони не виходили. Так, до цього ми їздили на виїзні матчі на автобусах, які надавав фан-клуб, певне спілкування, десь білети нам виділяли. Але, у той же час, були і конфліктні ситуації. Навіть дійшло до того, що нас не пускали на виїзні матчі клубу. Врешті-решт, ініціативна група зібралась весною 2006 року, коли боротьба між нами і клубом перейшла з «холодної» до більш активної, і вирішили, що треба більш організовано підходити до питань відвідування матчів, виїздів. У ті часи був сайт, один із перших фанатських ресурсів України, де спілкувались українські фанати у першій половині – середині 2000-х – hooligans.org.ua. Форум, якщо точніше. І там була одна з підтем, яка мала назву: «Київські Ультрас». Там і спілкувались «хохли» (прізвисько фанатів київського «Динамо» - Авт.), вирішувались певні організаційні питання.

І от весну ми витягнули своїми силами. Купували білети на 21-19 сектори стадіону «Динамо». Апогеєм став фінал Кубка України проти запорізького «Металургу», коли ми майже вщент заповнили 31 сектор, здається, на НСК «Олімпійський». Тоді він знаходився навпроти «Бесарабських воріт». Враховуючи наші тодішні взаємовідносини з клубом, домовились, що все буде максимально цивілізовано (без піротехніки і т. д.). Не секрет, що певний елемент анархії був присутнім на нашому секторі у ті часи.


Вже влітку людина, яка займалась спілкуванням з вболівальниками, запропонувала особисто мені посаду у фан-клубі. Я, поспілкувавшись з хлопцями, розпочав свою роботу у структурі «Динамо» Київ. Не буду кривити душею, вже тоді я розглядав цю роботу як певний етап, «трамплін», щоб використовуючи ресурси фан-клубу, рух зміг набрати певну міць, нових людей. Та й було розуміння того, що рано чи пізно ми не будемо йти однією стежкою з цією структурою. Я дійсно притримуюсь такої думки, що фанатський рух – це певна незалежна субкультура. Так, в умовах сучасного футболу повністю автономними бути неможливо. Все одно десь ви спілкуєтесь з клубом на різні теми. Раніше це було інакше: прийшов собі на якийсь сектор, підтримуєш активно команду. Поїхав на виїзний матч, вхід безкоштовний, органи правопорядку завели тебе на якийсь сектор, подалі від гріха. І ти там робиш що хочеш, аби не в самому місті. Зараз все приходить до, скажімо так, цивілізованого формату.

Повертаючись до подій 2006 року. Після нашого «зближення» ми почали стояти на секторах фан-клубу, брали квитки на ті ж єврокубки. Потім почали робити абонементи. Ось тоді і відбулось різке зростання людей на трибуні. Приведу приблизну статистику.

Навесні в середньому на матчах чемпіонату України ми збирали по 250-300 чоловік. Навіть один сектор не могли повністю зібрати на стадіоні «Динамо». А там всього 450 місць. На фіналі Кубка було чоловік 700. Так, не всі були з руху, хтось просто зайшов подивитись, підтримати, випадково потрапив. Таких людей завжди вистачає на топових матчах.

Влітку ж уже був забитий повністю сектор. Окрім фанатів, з нами стояли ще й люди, які мали певне відношення до фан-клубу. Ті, кого привели «масовики», які відповідали за кількість людей на матчі. Так, можливо хтось з них (З «масовиків» - Прик. Авт.) дійсно любив футбол, дехто через свої меркантильні погляди цим займався. Людина могла прийти до фан-клубу перед єврокубком і заявити, що він, мовляв, на кожен матч чемпіонату приводить щонайменше 100 чоловік, тому йому треба 100 квитків на матч Ліги чемпіонів, наприклад. Хоча стільки людей ніхто ніколи не приводив. Також, повезти людей на виїзд, зібрати певні кошти. Цим займались, переважно, люди більш старшого віку, жінки. І багато з тих, кого саме вони привели на наші сектори, з часом став фанатом.

Восени, у жовтні місяці, ми вже зібрали 3 сектори на стадіоні Динамо. У листопаді, на матчі проти «Шахтаря» вже було 4 повних сектори. Такої кількості людей я просто не пам’ятаю. Так, «старі» фанати кажуть, що колись, десь і було подібне. Дивлячись по архівах… Можливо, щось таке і було. Але «правих» фанатів було точно не тисячі - сотні, не більше. Решта ж сиділа собі, активно підтримувала у такий спосіб. Такі собі – «ліві» фанати. (Раніше «правим» фанатом вважався той, хто їздить на виїзні матчі своєї команди, а «лівим» - хто підтримує клуб лише вдома – Авт.).

Дійсно, ресурси фан-клубу дуже допомогли нам. Ще ми робили безкоштовні запрошення на матчі, які роздавали людям. Тим же «масовикам», яким жорстко урізали «апетити». Почали більш строго підходити до питання роздачі квитків. Щоб не було такого, що комусь ми видали 50, а комусь 100. Звісно, було багато шуму, невдоволення, скарг до начальства. Але ми працювали на результат, і більш- менш виходило. Та й багато відсіялось людей, зрозумівши що «легке життя» закінчилось.

Ось так, в принципі, і розпочався новий етап у русі. Немало нових ультра та навколофутбольних угруповань з’явилось у ті часи. Деякі зникли вже, але більшість ще й досі підтримують «Динамо».

Про перший загальний великий банер


Ми хотіли зробити його ще весною 2006 року. Але, через певні причини першим його матчем став поєдинок проти «Таврії» 1 жовтня 2006 року. Саме тоді, коли ми змогли заповнити 3 сектори.

Чому Святослав? Він характеризує найкращі риси нашої нації. Безстрашний воїн, безкомпромісний. Сам макет малювався одним із лідерів нашого руху – Ромою «Сатаною», який вже відійшов від фанатського життя. Потім його трішки доробляли. Тоді, до речі, банер був на вінілі, тяжким. Вже після нашого відходу від фан-клубу ми змінили загальний банер, зробили його більш легким, змінили трохи дизайн.

Про розірвання співпраці з фан-клубом

Наша співпраця продовжувалась до 2009 року. Але особисто я відійшов від фан-клубу через півтора року. Замість себе я рекомендував іншу людину з руху, яка і посіла моє вакантне місце.

Вперше певна кількість людей відійшла на інші сектори у кінці 2007 року. Адже були певні моменти «обмежень», які не всім подобались. Виникали розмови і про те, що ми не незалежні. Проте, найскладніше було тим людям, які працювали у фан-клубі. З однієї сторони ти ультрас, стоїш поруч зі своїми друзями. А з іншої - працівник в офіційній структурі, яку ти представляєш.

У 2007 році, після фіналу Кубка і того, що творив «Беркут», виникло питання заборони міліції на стадіонах. Але вже наприкінці сезону 2008/2009 склалась така ситуація, коли керівництво фан-клубу почало залучати якихось незрозумілих «спортсменів» задля того, щоб вони своїм виглядом нас заспокоювали. Декілька разів були бійки, сутички з ними. Не сильно вони їм допомогли.


Потім почали стояти стюарди, якими виступали перевдягнені міліціянти. З ними також були певні сутички. Через піротехніку, якщо я не помиляюсь.

І ось, в кінці сезону 08/09 ми вирішили, що йдемо з секторів фан-клубу, не ставлячи нікого до відома. І з сезону 2009/2010 ми почали бути окремим рухом, повністю не залежати від фан-клубу та не мати з ним ніяких зв’язків. Купували самі собі абонементи. Вважаю, що це був дуже важливий і важкий етап нашого становлення. Гадаю, ми його з гідністю пройшли.

У клубі зрозуміли, що ми не будемо повертатись, станемо незалежними, на їхніх автобусах їздити не будемо. З того часу ми і почали пропагувати те, що ми самостійний рух, у нас є репутація, своє ім’я. Та й зараз намагаємось у такому ж дусі розвивати себе, такі фанатські цінності.

Після були і ті ж самі «спортсмени», «стюарди», співробітники спецслужб «запрошували» на бесіду. За великим рахунком, нічого надординарного, але неприємно було.

Про те, що вдалось/не вдалось досягнути під час роботи у фан-клубі

Основною позитивною стороною є те, що ми зміцнились, нас стало більше. Також можу відзначити, що кількість реально переросла у якість. У ті часи на єврокубки ми збирали по 2 тисячі чоловік. Після нашого відходу від фан-клубу збирали десь 600-700 чоловік на кожному матчі. Це були люди, які розуміли, навіщо їм це, дотримувались певної ієрархії. Адже є люди, які більш компетентні у навколофутболі, а є ті, хто більше займається перформансами, прикрашенням трибуни. І не зважаючи на складний час, вони відвідували стадіон, підтримували.

На мою думку – важливо було те, що люди з руху почали у 2006 році працювати у фан-клубі, адже невідомою була б доля руху, якби почав набирати силу фан-клуб під керівництвом тих людей, які були там. Особливо у час, коли нас було не надто багато. Були випадки, коли ми приїжджали на виїзні матчі, приходимо на стадіон, і нам кажуть: «Офіційні вболівальники вже на трибуні. А ви хто? До побачення».

Про взаємовідносини зі ЗМІ

У часи, коли ми були з фан-клубом, зрозуміло, що все було добре. Ми представляли офіційно «Динамо», як-ніяк. А вже після того, як ми попрощались, закінчили співпрацю з фан-клубом, майже одразу ж включились у «роботу» певні журналісти, ресурси. Є люди, які нас дійсно ненавидять всіма фібрами свого організму, а є ті, хто буде це робити лише тому, що так комусь треба. Ми це витримали, пройшли через це з високо піднятою головою. Ми є, ми продовжуємо свій шлях, підтримуємо свій клуб, займаємо, ну якщо не перше, то одне з перших місць в Україні за рівнем руху. Нічого у них не вийшло.

Про назву White Boys Club

Напевно, це було колективне рішення у 2008 році. Без будь-якого підтексту, просто ми придумали цю назву, вона нам сподобалась. Тоді розробили першу партію власних речей, для себе. Там і був цей напис. Потім вже пішли стікери, графіті… У багатьох рухів немає однієї назви, загальної. «Хохли» - це наше прізвисько. А ось WBC з часом стало нашою назвою. Як певне об’єднання різних колективів – ультрас груп та навколофутбольних фірм.

Про Євро та навколофутбол

Нічого особливого не сталось. Так, я розумів, що росіяни сильніші за британців. У мешканців острова трішки інший формат, це всі знають, про це всі говорять. А «москалі» перевели навколофутбол у жорсткий, екстремальний спорт. Зустрілись дві абсолютно різні ментальності. Так, в локальних сутичках британці перемагали та проганяли росіян, але вони могли б і на основний «склад» «москалів» спокійно виходити, якби були більш організованими. Та й багато людей, кому до сих пір цікавий навколофутбол, не мають права відвідувати стадіони, виїжджати з країни. При бажанні могли зібрати молодий «склад». Та чи то їх було замало, чи їм всім це взагалі непотрібно.

Якщо казати про рівень росіян, то ясно, що британці не ті опоненти. Справжні супротивники – поляки.

Якщо говорити у розрізі навколофутболу: хлопці приїхали, трішки повеселились. Але те, що є загиблі… Можна по-різному вдарити людину, з одного удару покласти. Проте, використовувати арматуру, якісь ще палки – це зайве. Були чи ні ці «засоби» – не знаю, я там не був, але сам факт. Ну ти бачиш, що людина вже не зможе причинити тобі шкоди, то навіщо ти його ще більше б’єш?

Про «солдат Путіна»

Багато хто з росіян дуже сильно обурюється, коли їх називають «солдатами Путіна». Можливо, вони таким способом «відмазуються»? Чому ні? Так, певні люди можуть бачити у цьому старий жорстокий навколофутбол, але ті, хто кажуть, що там не все просто так – мають право на цю позицію. І їхні слова дійсно можуть мати підґрунтя під собою, адже «москалі» дуже сильно пов’язані з політикою. Їхні лідери серед навколофутбольщиків очолювали різні проекти, які були дуже тісно пов’язані з політикою, керували Всеросійським Об’єднання вболівальників. Якби це був дійсно underground рух, і було б, як у Польщі, коли їх саджають у тюрму. Після вони виходять і залишаються все одно у якомусь своєму русі. Немає чому дивуватись.

Саша «Каманча» - старий фанат московського «Динамо». Реальний показник того, коли фанат сидить в автобусі і пише у Твіттері: «Нас затримали. Бліііннн… Зараз ще й депортують». Та справжній фанат знайшов би шлях, як втекти звідти. І у цьому певна романтика. А це…

Ванька «Комбат 18». Не вийшло у нього у свій час з фанатським рухом «Спартака». Вкрав бюджет «Фратрії» (Назва фанатського об’єднання «Спартака». По типу WBC – Авт.). Пересидів перший час на острові, на Балі. Повернувся, став великим православним діячем. Ні, можливо, він і справді трішечки хворий, оскільки у це все вірить, і справжній християнин. Хоча, після того, що він творив… Мені він нагадує Сандея Аделаджу.

Насправді, це не найтоповіші «обличчя» у російському «навколофутболі», які якимось чином пов’язані і офіційно працюють у державних структурах чи «про кремлівських» проектах. Окрім цих загальновідомих діячів є й такі, про яких знають лише ті, хто «в темі». Серед них є колишні лідери топових російських фірм.

А ті люди, які нас підтримують (серед росіян), вони, зрозуміло, не дуже «світяться». Але вони є.

Про інцидент перед матчем Німеччина – Україна

Не треба кричати, що ми щось програли, якісь очки репутації втратили. Так, 20 бійців можуть обернути у втечу 150 звичайних вболівальників. Вони могли б зорганізуватись, якби там були також «заряджені» люди. Але на це потрібен був час. А його не було, як і «завзятих» навколофутбольщиків. Тих, які не відступлять ні в якому разі. І я думаю, що це абсолютно об’єктивна причина – ситуація у країні. Багато хлопців пішло на фронт, діє перемир’я, прийшло нове молоде покоління, хтось відійшов, почав займатись державними справами. Є то й же ЦК «АЗОВ», який для багатьох хлопців став наступним етапом після «веселого фанатського» життя. Та й у багатьох погляд змінився саме на навколофутбол, дивлячись на нашу ситуацію. Розуміння того, що це не настільки важливо, як те, що відбувається в Україні зараз.


Єдиний прояв українського навколофутболу на даний час – бійки у лісах, перевірка підростаючого покоління. А вони просто не зможуть поїхати на такий Форум через фінансові складнощі. Та й у своєму колі спілкування, наприклад, я не знаю дуже багато людей, які можуть собі дозволити поїхати на матч «Динамо» за кордон більше 1 разу за сезон. Якщо вони і планують таку мандрівку, то заздалегідь.

Люди дивляться дуже поверхово на усі речі, особливо на навколофутбол. Змоделюємо ситуацію: в Україні немає війни, перемир’я немає. Хтось стає сильнішим, хтось слабкішим, а у когось йде зміна поколінь. Впевнений, що поїхало би більше людей, набагато більше.

А зараз як? Максимум до 10 чоловік від руху поїхали на матчі, від когось по 1-2 людини було. І то, на один матч, максимум на 2. Хтось може казати: «Та й шо, що така ситуація? Що, всі на фронт пішли?». Ні, не всі. Але змінилась моральна сторона, знову ж таки - нове покоління, хтось відійшов. Ще багато факторів можна перераховувати, які вплинули на нашу ситуацію, яка є нині.

Про поверховість в оцінці руху

Хтось десь побачив якихось чолов’яг великогабаритних у першому ряду, з татуюваннями. І починають: «У нас не той рух, ось те, п’яте-десяте». Якщо тобі щось не подобається – давай разом щось змінювати. Ми завжди на зв’язку. Ті люди, через яких можна щось вирішити, щось дізнатись – їх всі знають. Можна підійти на секторі, поговорити, через інтернет зв’язатись. Якщо ці «соплі» через те, що ти подорослішав, змінився… Так, ніщо не вічно, все змінюється. Без конструктиву нічого не буде, це пусті балачки. І судити про щось, лише побачивши фото в інтернеті – не дуже серйозно.

Перемир’я – вимушений крок, який повністю себе виправдовує, й нині воно ще повинно бути. Наш рух, якщо брати показник відвідуваності виїзних матчів, найкращий декілька років поспіль. Є спад на трибунах стадіонів України. У Харкові об’єднались дві трибуни, масовість є. Донецьк не будемо брати до уваги, бо там форс-мажорна ситуація. У тому ж «Дніпрі», та ж Одеса, Львів… Спад очевидний, йде зміна поколінь, це видно. Та й самі хлопці це визнають. І у нас він є, проте ми його більш-менш спокійно проходимо, без особливих «ям». Не слід забувати і про нашу інфраструктуру, яка є найкращою в Україні. А є рухи, де ти не побачиш ні фотографії, ні відео після матчу, немає архіву фотографій. Магазин, свої речі, яскраві перформанси, масові виїзди, кліпи знімаємо свої… Напевно, люди сприймають це як належне. Подумайте, що це наше спільне досягнення, ми до цього разом йшли. До речі, наш журнал «Святослав», а точніше, 5 номер, відомий сайт MagShop, який займається фанатським самостійним видавництвом, визнав найкращим у 2015 році. Європейці пишуть нам, хочуть замовити наші речі, стікери.

Останнім часом мене забавляють пости в інтернеті, коли певні люди борються за міфічну корону навколофутболу, щоб називатись Топ-1 в Україні. За моїм суб’єктивним поглядом, найбільш адекватним показником якості, серйозності навколофутбольного колективу чи руху є те, скільки людей пішло на фронт. Та й ступінь допомоги як своїм хлопцям, так і загалом Армії та добровольцям. Ось показник, ось що важливо. У час, коли одні воюють, а хтось тренується, б’є один одному обличчя, татуювання, бореться за «корону»… Це смішно.

Так, тренувати та перевіряти молодих треба, загартовувати їх дух, щоб вони ставали справжніми чоловіками. Але жити у світі навколофутболу у даний момент – це нерозумно. Не знаю, як це правильно назвати… Але це – неадекватно.

Розмовляв Олександр Ушаков

Читайте нас в Telegram