Світовий футбол 259 09 вересня, 21:03

Збірна України вперше у своїй історії зіграє проти команди Нігерії. «Футбол 24» знайомить з найлегендарнішими персонами в історії «суперорлів».

Африканські команди рідко досягають серйозних успіхів на міжнародній арені, але завжди захоплюють нейтрального вболівальника своїм колоритом. Тамтешній футбол досі потопає у чварах, корупційних скандалах та суперечках щодо справжнього віку гравців.

Нігерія, яка була британською колонією, вивела футбол на професіональний рівень лише у 60-х роках минулого століття, тому похизуватися давніми традиціями наступний суперник команди Андрія Шевченка не може. Однак «суперорлам», як прозвали цю збірну, точно є чим пишатися. Неймовірне покоління 90-х років змусило говорити про футбол в Африці увесь світ. Нігерія стала першою командою з «чорного континенту», яка тріумфувала на Олімпійських іграх, а згодом двічі поспіль кваліфікувалася на чемпіонат світу. Тому не дивно, що більшість найяскравіших гравців у історії нігерійського футболу були причетними до тих успіхів.

Вінсент Ен'яма (2002-2015, 101 матч)

Ен'яма розпочав виступи за збірну у 2002-у році, коли поїхав у складі національної команди на чемпіонат світу. На полях Японії та Кореї Вінсент був запасним голкіпером, зігравши лише один поєдинок. Зате який – 20-річний, на той момент, воротар відстояв на «0» у матчі проти грізної Англії на чолі з Бекхемом. Після 2004-го Ен'яма став незмінним основним голкіпером Нігерії, а на ЧС-2010 у ПАР був визнаний найкращим гравцем матчу проти Аргентини (0:1). Тричі разом з командою завойовував бронзові медалі Кубка африканських націй, аж поки у 2013-у році не підняв заповітний трофей у статусі капітана.

Воротар є рекордсменом «суперорлів» за кількістю матчів, відігравши 101 поєдинок. На клубному рівні йому не вдалося пограти за команди із приставкою «топ». Проте Ен'яма став першим воротарем, який отримав приз «Африканський гравець року у Лізі 1». До слова, до нього жоден нігерієць не здобував цієї нагороди.

Завершив виступи за Нігерію Вінсент зі скандалом. Гокіпер запізнився на збір команди через смерть матері. Тодішній головний тренер Сандеєм Олісе через це забрав у нього капітанську пов'язку, а гравець вирішив не миритися з такою несправедливістю і покинув збірну.

Сегун (Патрік) Одегбамі (1976-1982, 46 матчів, 23 голи)

Під час ігрової кар'єри Одегбамі прозвали «математиком». Все через те, що він отримав освіту в коледжі, що було досить незвичним для тогочасного нігерійського суспільства.

За національну команду нападник виступав лише протягом шести років, але за цей період досяг статусу ледь не божества для уболівальників. Сегун був лідером команди у 1980-у, коли Нігерія вперше у своїй історії виграла Кубок африканських націй, а три забиті голи гарантували форварду місце у символічній збірній турніру.

Що стосується його клубної кар'єри, Одегбамі виступав лише на батьківщині у складі Шутінг Старз, який першим серед нігерійських клубів переміг в континентальному клубному турнірі, завоювавши Кубок володарів кубків CAF (1976).

Одним із найбільших розчарувань для Сегуна стали виступи у кваліфікації на чемпіонат світу. Нігерія двічі (у 1978 і 1980 роках) перебувала за крок від потрапляння на Мундіаль. Однак кожного разу втрачала заповітну можливість у вирішальному матчі відбору. Один з таких поєдинків (проти Алжиру) і став для Одегбамі останнім у складі «суперорлів».

Сандей Олісе (1993-2002, 63 матчі, 4 голи)

Олісе – представник неймовірно успішного покоління збірної Нігерії, яка була потужною силою у 90-х. Фактурний півзахисник навіть зумів зробити собі ім'я у Європі, де захищав кольори Аякса, Ювентуса та дортмундської Борусії.

У складі національної команди Сандей дебютував у 1993 році, а всього через рік став володарем Кубка африканських націй. Тоді ж (у 1994) Нігерія вперше в Історії вийшла до фінальної частини чемпіонату світу, а через 4 роки повторила це досягнення. На обох форумах команді вдалося подолати груповий етап.

Однак найгучніший успіх чекав на Олісе у 1996-у. Хавбек був одним із лідерів «суперорлів» на Олімпійських іграх у США, де Нігерія сенсаційно стала тріумфатором футбольного турніру, обігравши на шляху до трофею Бразилію (4:3) та Аргентину (3:2).

В липні 2015-го Олісе став головним тренером національної команди, але всього через 6 місяців покинув посаду через порушення умов контракту, відсутність підтримки, борги по зарплаті і невиплату преміальних тренерському штабу та футболістам.

Стівен Кеші (1981-1995, 64 матчів, 9 голів)

Ще один представник «золотого покоління» нігерійського футболу. Кеші не просто був причетним до всіх головних успіхів команди у 90-х, а й був її капітаном. Взагалі, Стівен рекордсмен за цим показником – він носив пов'язку понад десять років. Хоча «Біг Босс», як прозвали гравця, більшість кар'єри провів у бельгійських клубах, вважається, що саме він відкрив для своїх співвітчизників «вікно в Європу», коли у 1986 році перейшов у Локерен. Також встиг пограти у Франції та США.

Досяг успіху Кеші і на тренерській ниві. Розпочавши свою кар'єру у молодіжній збірній Нігерії, заслужив запрошення у головну команду Того, яку вперше (і наразі востаннє) в її історії зумів вивести у фінальну частину чемпіонату світу.

Очоливши свою національну команду у 2011-у, через два роки Ствіен привів її до тріумфу на КАН-2013. Кеші всього другий після єгиптянина Махмуда ель Гохарі, кому вдавалося виграти Кубок африканських націй у статусі гравця і тренера. Окрім того, раніше жоден нігерійський наставник не зумів виграти цей турнір. Завершив свій період біля керма «суперорлів» Кеші після ЧС-2014, де команді вдалося подолати груповий турнір.

Тарібо Вест (1994-2002, 41 матч)

Навіть серед сучасного покоління уболівальників важко знайти хоча б когось, хто не знає Тарібо Веста. Одного з ключових гравців збірної Нігерії, що стала переможцем олімпійського турніру 1996 року. Захисник запам'ятався не тільки своєю впевненою грою, але і незвичайною зачіскою з фірмовими світло-зеленими косичками.

На клубному рівні йому вдалося пограти за обидва міланські гранди. Причому він один із небагатьох, хто здійснив прямий перехід. В Інтері під керівництвом Мірчі Луческу Тарібо запам'ятався неоднозначною поведінкою. Постійно запізнювався, конфліктував, відмовлявся виходити на заміну. А одного разу кинув в обличчя румунському тренеру футболку.

Попри те, що Вест виграв зі збірною лише один трофей (ОІ-1996), йому вдалося вписати своє ім'я в історію нігерійського футболу завдяки самовідданій, подекуди навіть жорсткій, грі на полі, та веселій вдачі і месіанському служінню поза ним.

Фініді Джордж (1991-2002, 62 матчі, 6 голів)

Фініді – один із тих представників «золотого покоління», кому вдалося досягти гучного успіху на клубному рівні. Він був одним з лідерів у складі амстердамського Аякса, який виграв у 1995 році Лігу чемпіонів в поєдинку з Міланом. Тричі поспіль, з 1994 по 1996 рік, Джордж ставав чемпіоном Нідерландів.

У складі збірної Нігерії Фініді був учасником двох чемпіонатів світу (1994 та 1998), де провів по чотири матчі. Також з національною командою став володарем повного комплекту нагород Кубка африканських націй, включно з перемогою у 1994-у році.

У футбольному світі Джордж прославився як один із найшвидших гравців. Зокрема легендарний бразилець Роберто Карлос, відповідаючи на запитання, чи доводилося йому зустрічатися з футболістом, який бігав швидше за нього, лаконічно відповів: «Фініді Джордж».

Еммануель Емуніке (1993-2001 40 матчів, 8 голів)

Емуніке забив за збірну порівняно небагато, але полюбляв відзначатися у важливих матчах. Він став автором голів на тріумфальних КАН-1994 та Олімпійськи іграх, за що авторитетне видання ВВС назвало його Найкращим африканським спортсменом року (1996).

Його переможний гол у ворота Аргентини на Олімпіаді привернув інтерес європейських грандів. У 1997-му трансфер гравця викупила Барселона. Емуніке чудово почав, але травма хрестоподібних зв'язок вивела його зі складу каталонців надовго. Після неї нігерієць так і не відновився – у 2000-му пішов з Барси, а через чотири роки поневірянь завершив кар'єру.

Рашиді Єкіні (1984-1998, 58 матчів, 37 голів)

Єкіні належить рекорд Нігерії за кількістю забитих м'ячів у складі національної збірної – 37 у 58 іграх. Саме з ним національна команда почала своє феноменальне сходження в кінці вісімдесятих. Рашиді був визнаний найкращим футболістом Африки в 1993 році і став першим нігерійцем, який зумів здобути цю нагороду.

Він брав участь у двох чемпіонатах світу: в 1994 і в 1998. Саме Єкені став автором першого гола Нігерії на Мундіалях, розпочавши розгром Болгарії (3:0).

На жаль, Рашиді так і не довелося на власні очі побачити, як після його власного тріумфу на КАН-1994 «суперорли» знову стануть найсильнішою командою континенту. За рік до перемоги в ПАР (2013), Єкені помер після тривалої боротьби з тяжкою неврологічною хворою. Йому було лише 48.

Джей-Джей Окоча (1993-2006, 75 матчів, 14 голів)

Прізвисько «Джей-Джей» Окоча успадкував від свого старшого брата Джеймса. Більшість поціновувачів футболу вважає, що найвидатніше досягнення нігерійця полягає в тому, що він допоміг адаптуватися в Європі Роналдінью, з яким вони разом грали за ПСЖ.

Цікаво, що Окоча не грав за жоден із професіональних клубів Африки, дебютувавши у складі Борусії Нойнкірхен, куди він перебрався з молодіжки нігерійського Енугу Рейнджерс. Дивно, але найяскравіший гравець в історії Нігерії (7-разовий володар звання кращого футболіста країни) так і не потрапив у суперклуб. У 2008 році олімпійський чемпіон-1996 покинув англійський Халл Сіті і відтоді не виступав на професіональному рівні.

Зараз у Джей-Джея великі проблеми – його підозрюють у великому шахрайстві з нерухомістю в Шотландії. Подейкують, що шериф Абердіна налаштований дуже серйозно, а красивим фінтом, якими він прославився на футбольному полі, від правосуддя не втечеш.

Нванкво Кану (1994-2010, 86 матчів, 13 голів)

За національну команду Кану почав грати у 1994-у. Однак це вже трапилося після тріумфу Нігерії на Кубку африканських націй в Тунісі. Нападнику так і не вдалося виграти цей турнір (4 бронзи та одне срібло). Проте Нванкво компенсував це яскравою клубною кар'єрою, яку досі не вдалося затьмарити жодному з його співвітчизників.

У футболі Кану виграв всі можливі трофеї на клубному рівні: запалював у непереможному Аяксі ван Гала і домінуючому Арсеналі Венгера, брав Кубок УЄФА з Інтером. Саме в Мілані лікарі виявили у нападника складну ваду серця. Знадобилася 14-годинна операція. На щастя, гравець зумів повернутися на футбольне поле, а згодом заснував фонд для допомоги людям з подібними хворобами, який функціонує і до нині.

Після закінчення кар'єри Нванкво остаточно сконцентрувався на громадській роботі і намагається робити життя африканців трохи кращим.

Вадим Грищук

Читайте нас в Telegram